Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років.

ЧАСТИНА 4

УКРАЇНА В УМОВАХ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ (середина 1950 – середина 1960 рр.)

Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років.

Після смерті Й. Сталіна 5 березня 1953 р. виникло запитання, у якому напря­мі буде рухатися радянське суспільство? Однак чіткої відповіді не існувало. У тоталітарному суспільстві відповідь на нього значною мірою залежала від наслідків боротьби за владу, що розпочалася серед представників політичної верхівки. Ведучи її, кожна зі сторін почала вдаватися до заходів, які б перекона­ли суспільство, виснажене тоталітаризмом і фізично, і морально, що при владі утверджується лідер і політичне угруповання, які змінять життя на краще. У СРСР та в Україні розпочався процес суперечливих, спочатку непослідовних, а Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років. потім усе наполегливіших спроб трансформації тоталітаризму.

Сталінщина й тоталітаризм глибоко спотворили всі сторони суспільного життя. Звільнення від них, як виявилося, потребувало тривалого, упродовж де­сятиліть, часу та велетенських морально-психологічних зусиль. Перші кроки щодо десталінізації суспільства були зроблені вже в 1953 р., що засвідчило на­ближення т. зв. «хрущовської відлиги».

Наприкінці березня в СРСР була оголошена амністія, яка стосувалася осіб, засуджених на строк до 5 років ув'язнення за посадові, господарські та деякі во­єнні злочини. З радянських тюрем і концтаборів звільнили 1,2 мли в'язнів. Се­ред них переважали карні злочинці, оскільки ув'язнені за політичними статтями мали більші строки Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років.. Під амністію потрапили також вагітні жінки, неповнолітні особи (віком до 18 років), жінки, які мали дітей віком до 10 років.

Після амністії розпочався процес реабілітації. До нього владу спонукали звернення громадян до вищих партійних і державних інстанцій з проханнями переглянути судові справи, які стосувалися звинувачень у політичних «злочи­нах». Верховний суд СРСР переглянув за протестами генерального прокурора країни рішення колишніх колегій ОДПУ, «трійок» НКВС та «особливої наради» при НКВС-МДБ-МВС СРСР. Такі самі права отримали судові органі союзних республік. З високих трибун було сказано, що законність і охорон; прав громадян — найважливіша основа розвитку та зміцнення радянської держави.

Улітку-восени 1953 р Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років.. з таборів і місць заслання повернулися перші несправедливо засуджені. Серед них було багато українців, які в роки війни проживали на окупованій території, за що були безпідставно звинувачені в «пособництві ворогові» та заслані у віддалені райони СРСР.

Початковий період десталінізації спричинив в Україні зміни на краще. Його характерними рисами було припинення кампанії проти націоналізму, уповільнення процесу зросійщення, посилення ролі українців в різних сферах суспіль- ного життя.

Насамперед відбулися зміни в керівництві, які привели до суттєвого збільшення частки українців серед представників державного та партійного апарату. У червні 1953 р. був звільнений з посади першого секретаря ЦК КПУ Л. Мель-ников. Підставами для цього стало Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років. зросійщення в Україні вищої школи та ди­скредитація керівництва Західної України. Керівником республіканської пар­тійної організації вперше було обрано українця — Олексія Кириченка. Це призначення започаткувало широку хвилю висунення на керівні посади пред­ставників місцевої влади. Драматурга Олександра Корнійчука було призначе­но першим заступником голови Ради міністрів УРСР, обрано членом бюро ЦК КПУ. Заступником голови Ради міністрів УРСР призначили сина відомого західноукраїнського письменника Василя Стефаника — Семена Стефаника. Українець К. Москалець очолив українські профспілки. У ЦК КПУ та Верхов­ній Раді УРСР понад 70 % місць, а серед керівників великих підприємств — по­над 50 % посад зайняли українці. Вісім членів політбюро ЦК КПУ Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років. теж були українцями.



Українське партійне керівництво повністю й беззастережно підтримало секретаря ЦК КПРС М. Хрущова в його боротьбі за владу. Це виявилося вдалим політичним кроком на перспективу. Усунувши в червні 1953 р. Л. Берію, а в січ­ні 1955 р. — Г. Маленкова, М. Хрущов став одноосібним політичним лідером СРСР. Щоб зміцнити свої позиції на місцях, він розширив права союзних рес­публік, узявши курс на децентралізацію системи управління й перетворивши частину союзних міністерств на союзно-республіканські.

Значно розширилися й законодавчі права УРСР: У її відання перейшли питання обласного й крайового адміністративно-територіального устрою, затвер­дження цивільного та карного кодексів. УРСР отри­мала Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років. більші можливості щодо поточного та перспек­тивного планування, будівництва, використання капіталовкладень. З метою скорочення необгрунтова­них економічних витрат протягом 1953-1956 рр. у підпорядкування УРСР перейшло майже 10 тис. під­приємств важкої, легкої, харчової промисловості, а та­кож зв'язку та транспорту. Унаслідок цього частка промисловості, підпорядкована уряду УРСР, в еконо­міці України збільшилася з 35 до 76 %. Разом із тим союзний центр, як і раніше, тримав управління Україною у сво­їх руках. Указівки будь-якого союзного відомства були законом, обов'язковим для виконання урядом УРСР.


documentaecqgkn.html
documentaecqnuv.html
documentaecqvfd.html
documentaecrcpl.html
documentaecrjzt.html
Документ Внутрішньополітичне становище України в середині 1950-х років.